1 вересня в Київському військовому ліцеї ім. Івана Богуна відбулась традиційна урочиста церемонія "Першого дзвінка". Її почесними гостями були браві суворовці - випускники 1957 року. Це наші найповажніші побратими, ветерани, чиє дитинство було опалене війною: Владислав Вікорович Безруков, Іван Іванович Ковтуненко, Віктор Захарович Жениленко, В'ячеслав Васильович Рязанов, Юрій Самойлович Томін та Анатолій Іванович Овсянніков. Важко навіть уявити собі історичну відстань, у яку сягає їхнє кадетське дитинство: вони залишили стіни нашого рідного училища 60 років тому! І ось вони тут 1-го вересня 2017-го, у День знань, що починає черговий захоплюючий навчальний рік.
Очолив групу суворовців п'ятдесятників Владислав Вікторович Безруков - доктор медичних наук, професор, академік Національної академії медичних наук України, директор "Інституту геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України", лауреат багатьох престижних премій, кавалер ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня. Він виступив з вітальним словом перед ліцеїстами, у якому закликав юнаків вчитися наполегливо й сумлінно, адже зараз це й є головним обов'язком майбутньої еліти України.
Важко не погодитись з Владиславом Вікторовичем. Його покоління, не дивлячись на усі труднощі післявоєнних років, отримало без перебільшення аристократичну освіту. Саме тому переважна більшість випускників тих років стали неперсічними діячами у різних галузях. Саме це покоління створило потужну економіку, провідну науку, найкраще у світі озброєння. Завдяки цим людям ми багато десятиліть жили у мирі, адже жоден ворог не ризикнув би навіть подумки спробувати нашу міцність. Напевне, тоді ще не були втрачені традиції старої гімназичної освіти, до рівня якої нам зараз, на жаль, ще далеко. Переконатися в цьому можна в музеї Київського військового ліцею ім. І. Богуна, до якого випускники завітали після урочистого шикування. Цікаво переглянутии, наприклад, альбом з малюнками суворовців п'ятдесятих років. Це справжні витвори мистецтва! Відчувається, що у цих стінах готували всебічно розвинуті особистості, як колись це було в аристократичних ліцеях. З тіею різницею, що деякі "аристократи", що вступали до суворовського училища, приїзджали в Київ з далеких українських сіл. Як, наприклад, маленький Ваня Ковтуненко з села Опачичі під Чорнобилем, залишившийся після війни круглим сиротою. До Київського суворовського училища їого привіз дідусь Гнат Лук'янович - колишній унтер-офіцер царської армії.
...Як вчили тоді у Київському суворовському училищі? Судіть самі. Ось, наприклад, Владислав Вікторович Безруков зараз - не тільки відомий у світі вчений, а ще й художник та композитор. Свою мистецьку творчість він вважає простим хоббі, не дивлячись на те, що окремі його твори виконує симфонічний оркестр Національної опери України, а живописні полотна прикрашають відомі галереї та колекції. Усі базові навичкі малювання, живопису та теорії музики Владислав Вікторович отримав під час навчання у суворовському училищі. Ніяких інших мистецьких академій та консерваторій він не закінчував.
Але ж суворовці тих років вміли не тільки вчитися. Вони встигали ще й закохуватися. Дружина Івана Івановича Ковтуненка Тамара Василівна, яка, до речі, теж прийшла 1-го вересня на зустріч, стала подругою свого майбутнього чоловіка ще у кадетському дитинстві, у восьмому класі. І з тих пір вони усе життя разом!
Це велике щастя, що ми маємо можливість долучитися до цих традицій, взяти приклад справжньої кадетської дружби, вірності, честі! Естафета поколінь має передаватися й надалі у майбутнє. Тоді усе в нашій країні буде добре.
